Олексій Ковтонюк народився в селі Волиця Андрушівського району Житомирської області і після закінчення КПІ був спрямований на роботу в Житомир, на паперову фабрику. Зараз він - технічний директор ТОВ «Житомирський картонний комбінат». Яким було підприємство 40 років тому, як воно виживало за часів «перебудови», чому паперова фабрика - це підприємство-санітар - читайте в інтерв'ю з Олексієм Ковтонюк.

- Як давно ви працюєте на цьому підприємстві?

- З 8 квітня 1977 року. Я вчився в Київському політехнічному інституті, спеціальність - технологія целюлозно-паперового виробництва, і після закінчення інституту за розподілом мене сюди направили. На той час це було вже працююче підприємство, були запущені три основних виробництва: паперовий цех, де виробляли обгортковий папір, цех пакетів і виробництво упаковки для яєць. Перший цех паперової фабрики був запущений в 1962 році - робили обгортковий папір, яка призначалася для споживкооперації, для упаковки промтоварних виробів і харчових продуктів. У 1966 році був запущений цех пакетів, виробничою потужністю 200 мільйонів пакетів в рік, тобто півмільйона пакетів на добу робили, вони призначалися для сипучих харчових продуктів, навіть робили іноді зі святковою печаткою - станом на 1 Травня, до 7 листопада, до Нового року.

- Скільки людей тоді працювало на підприємстві?

- Коли тільки запустили - працювало 150 чоловік, через 15 років, коли я вже прийшов сюди працювати, було 480-500 чоловік.

- На ті часи це не дуже велике підприємство.

- Паперові підприємства - вони більш енергоємні, але з невеликою кількістю робітників, це ж не верстатне виробництво, як, наприклад, завод верстатів-автоматів або льонокомбінат. До того ж, Паперова фабрика свого часу була найбільш передовим, з технологічної точки зору, виробництвом, тому і кількість обслуговуючого персоналу було мінімальним.

- Ці підприємства, а також панчішна фабрика, промавтоматика - вони були, якщо можна так сказати, районообразующих, біля них виростали цілі житлові мікрорайони. Коли почав з'являтися мікрорайон біля паперової фабрики?

- Потрібно розуміти, що це було єдине підприємство в колишньому Радянському Союзі, яке побудувала система споживчої кооперації - Укоопспілка, який занималася заготівельними операціями, виробництвом продуктів харчування, переробкою сільгосппродукції, хлібозаводи. У їх сферу входили також всі ринки. Наше підприємство було першим, яке спеціалізувалося на стовідсоткової переробки макулатури, перше в Союзі. У 1958 році був створений проект (підприємства), в 1959 почалося будівництво. Це був передмістя, місто закінчувався на Смолянці, а тут були землі колгоспу імені 40-річчя Жовтня, розташованого в Станишівка. Вони виділили два майданчики - 4 га під промислове будівництво і 0,5 га через дорогу для житлового будівництва. Там були побудовані дощаті бараки, вони називалися «фінські будиночки», з щитів, а потім вже побудували «гостинку» ( «малосімейку») і потім вже весь цей район ми самі забудовували: було побудовано десять будинків. Крім цього є ще наш будинок на вулиці Гагаріна, 39-а, фабрика його заселила в 1975 році. Тоді кожну п'ятирічку здавався будинок, був план, виділялися централізовано з Києва кошти на соціальний розвиток, давали кошторис, був свій стройучасток і ми будували господарським способом. Садок побудували, їдальню, де зараз кафе, це все будувалося на кошти комбінату. І директор звітував про виконання планів по будівництву. Паперова фабрика активно брала участь в розвитку міста, наприклад, перед Олімпіадою 1980 роки ми фінансово брали участь в розширенні моста на Бердичів. Що стосується транспортної інфраструктури, то мало хто знає що саме наша фабрика в 1978 році електрифіковано тролейбусну лінію від кола на Смолянці до мікрорайону. Там було не тільки наше фінансування, а й реалізація цього проекту здійснювалася зусиллями електриків Папірці. Крім того, ми купили і подарували місту два тролейбуси. Ще, хто пам'ятає, до Олімпіади-80 в Житомирі зацвіли троянди - 20 тисяч кущів троянд були закуплені за кошти нашого підприємства.

- Пам'ятаєте момент, коли почало все змінюватися, коли почалася перебудова?

- Після 1985 року по інерції ще кілька років трималися, а в 1989 вже відчули плоди «перебудови»: руйнувався ринок, почали відбуватися якісь незрозумілі процеси, треба було економити. Ми не були готові до цього. І ще в1989 році вийшов закон, який дозволив підприємствам продавати ресурси, призначені для виробництва: верстати, машини, складські запаси для виробництва. Тоді продали будматеріали для третього блоку 100-квартирного будинку, котлован тільки біля фабрики залишився. Розпродавали, бо нічим було зарплату платити, податки. А в 1991 році «вдарила» гіперінфляція, монополісти заднім числом підвищували ціни на енергоресурси - електроенергія і газ, а ти вже ціну заклав, продукцію продав і йдеш в збиток. Ціни на енергоресурси росли на 15-20%, і ніколи наперед це не оголошувалося, ми не знали, що буде. І взагалі тоді не знали що таке гіперінфляція, все сподівалися, що ось сьогодні-завтра все зупиниться і відкотиться назад. З підприємства тоді були начисто вимиті вільні ресурси, ми зупинилися, бо не працювати було краще - не було збитків, не так росли борги.

- Але паперова фабрика-таки не «померла», як льонокомбінат, хімволокно?

- Ми ще трошки трималися за рахунок виробництва лотків для яєць: в ці роки почали зароджуватися елементи вільного ринку і нас знайшли покупці з Європи - Болгарія, Македонія.

- У вас така унікальна продукція?

- Лотки для яєць - досить вузькопрофільна продукція, виробники яєць шукають ринок. І завдяки тому, що ми стали працювати з валютою, дотягли десь до 1995 року і після цього вже «глухо» зупинилися: скоротили людей, залишили тільки мінімум - охорону, обслуговування інженерних мереж, трансформаторних підстанцій.

- Але фабрику таки не порізали на металобрухт, як багато підприємств в той час?

- Ми були дуже близькі до цього. Спочатку, поки Укоопспілка був ще могутньою структурою, деструктивні дії стримувалися. Укоопспілка в радянські часи був державою в державі, у нього було в 25 областях 25 облспоживспілок. У нас був Укоопснабмаш, такий главк під Укоопспілкою, який відав 18 промисловими підприємствами, і вони без рішення правління Укоопспілки нічого не могли робити. І ще було своє КРУ, яке підпорядковувалося голові правління. І якщо б ти тут спробував щось кудись взяти, щось вирізати, то це КРУ швидко б повідомило в прокуратуру. Тому підприємство і збереглося, поки не став розвалюватися Укоопспілка. У Дніпропетровській області, в Запорізькій, Харківській почали збирати колективні збори і вимагати право самим розпоряджатися основними фондами. І ось коли Київ не міг уже це все утримувати, тоді дали право продавати, і ця фабрика була виставлена ​​на продаж.

- В якому році це було?

- Я не знаю точно, в 1999 році я поїхав на роботу в Рубіжне. Знаю, що підприємством цікавилися німці, поляки, данці - їх обладнання коштує в цеху з виготовлення літаків для яєць. А тут (в споживспілки) люди звикли вести розмову не як підприємці, а «скільки ви можете вкласти і скільки ви можете дати мені», іноземцям це було незрозуміло. Були й такі, що в оренду пробували брати підприємство.

- І як знайшовся покупець?

- Це ви краще Олега Олександровича (Карпеки) запитаєте, як він зважився на цю покупку. Напевно, мав багато ентузіазму і віри в майбутнє, тому що ризик був великий: підприємство мало того, що «лежало пластом», так ще й даху були покриті руберойдом і, простоявши рік-два без ремонту, вони пройшли, залило обладнання. Олег Олександрович почав з того, що ремонтував дахи, потім почали відновлювати підприємство. Знаю точно, що якби Карпека не зайшов на це підприємство тоді, то зараз тут би точно не було б виробництва, а мікрорайон виглядав би як нетрі.

- Тобто ви поїхали, а вас покликали назад?

- Так, сказали, що з'явився власник, потрібно допомогти запустити фабрику. Там (в Рубіжному) солідне підприємство, з іноземними інвестиціями, великий комбінат, 2,5 тисячі робітників, один з флагманів на Україні по гофровиробництва (Рубіжанський картонно-тарний комбінат - авт.). Там було цікаво працювати, але була ностальгія: снився Житомир.

- Коли ви повернулися в кінці 2004 року, фабрика вже почала працювати?

- Ні, тільки дахи крилися. Запустили першим цех прокладки для яєць, десь в січні або лютому 2005 року випустили першу проклад. Потім почали її рекламувати, а у птахофабрик на той час теж з'явилися нові господарі, вони стали працювати, так і пішло діло. Потів взялися за паперовий цех, це більш «міцний горішок», там потрібно було більше вкладень, а й з цим впоралися Зараз паперовий цех, при проектній потужності в 15 тисяч тонн на рік, випускає 60 тонн. І що дуже відрадно - зберегли профіль підприємства. Це ж не просто паперове виробництво, а підприємство-санітар.

- В якому сенсі?

- Я вже говорив, що це перше підприємство в Радянському Союзі, яке почало працювати виключно на макулатурі. Російські про цю макулатуру «руки не бруднили», тому що там багато ресурсів, багато лісу і багато підприємств, які виробляють первинну целюлозу. І вони в гофротару, і всюди давали целюлозу, а це ж ліс. Одна тонна целюлози - це 5 куб. метрів деревини, і її треба зварити, це хімічний процес, там робота з лугом, з кислотами, це навантаження антропогенне на біосферу. А ми ж це все економимо. Я порахував: якщо ми зараз 6-7 тисяч тонн макулатури в місяць переробляємо, то це приблизно 30-35 тисяч кубометрів деревини, а це 100 гектарів лісу в місяць треба було б зрізати, зварити ...

- Вам макулатури вистачає для виробництва?

- А її завжди буде вистачати, тому що чим більше ми виробляємо - тим більше її йде в оборот і вона нам же повертається. Якщо макулатури НЕ буде на українському ринку, то ми її знайдемо на європейських ринках.

- Тоді ви повинні бути зацікавлені в сортуванні сміття, щоб папір був окремо?

- Безумовно, ми зацікавлені в сортуванні сміття. Більш того, я знаю, що наше керівництво зараз активно відпрацьовує цей напрямок з житомирськими школами і міською владою. Але що стосується нашого виробництва, то треба розуміти, що у нас є ГОСТ, тобто ДСТУ, макулатура теж йде по маркам: відходи гофрокартону - це одне, відходи паперу - це інше, відходи офсетного друку - це третє, газети - це четверте.

- Яка макулатура вам підходить?

- Паперовий цех працює 100% на відходах гофрокартону, це упаковка, а цех литої тари - там відходи газет і поліграфії: журнали, книги. І якщо б не було такого підприємства, то вся макулатура була б на Крошні, на сміттєзвалищі і гнила б там.

- Переробка дає такий специфічний запах, у вас на території він відчувається.

- На кондитерській фабриці теж є запах, будь-який запах, який в надлишку, він відчувається. Але будь-яке підприємство перебуває під пильним контролем екологічної інспекції та інших органів. У нас є пронумеровані і зафіксовані точки викидів в атмосферу, точки утворення твердих відходів і скидання води, тобто три види відходів і все контролюється. Той запах, що ви відчуваєте на підприємстві - це запах, грубо кажучи, мокрого паперу, який відчувається на території підприємства і не більше того.

- Але тим не менше вже майже рік триває скандал з приводу вирубки лісу і забруднення атмосфери.

- Ми відповіли на всі питання, які були до нас з боку активістів, членів робочої групи. Висновок керівників робочої групи, чиновників міськради - до ЖКК питань по екології немає, земельних претензій також немає. Ми не забруднюємо атмосферу, це все політика. Земельні ділянки на вторинному ринку купили законно і розчистили їх від сухостою в рамках отриманих дозволів. На цьому місці немає капітального будівництва. Огороджена парканом земля буде використовуватися для зберігання екологічно чистої сировини для котлів - тріски. Мені здається, це все - якась політична тріскотня. Може це комусь треба зараз - показувати, що люди у нас такі активні. Ось вони кажуть, що ми тут всі отравляем, але я тут живу з 1972 року, завжди сплю з відкритим вікном ... І ніхто не знає, скільки є довгожителів, які будували цю фабрику. І я вам клянусь - не знаю жодного, який помер від легеневої хвороби. У нас на фабриці зараз працює Цезік Степанчук, 1937 року народження, йому 81 рік, він будував цю фабрику. Ось на силикатном заводі хворіють на силікоз - професійна хвороба, а у нас немає професійних хвороб. І за токсичністю у нас 4-й клас відходів - малотоксичні, до яких навіть немає вимог по спеціальному ізолювання.

- Можете порівняти роботу на фабриці зараз і 40 років тому, які глобальні зміни відбулися?

- Покращилися умови праці, підвищилася продуктивність, зросла якість продукції і знизилася енергоємність процесів. У нас сьогодні впроваджені сучасні процеси, їх рівень визнаний міжнародними організаціями, ми впровадили систему ISO 9000 (міжнародні стандарти менеджменту якості - авт.), ISO 14000 - це екологічний контроль. У нас є сертифікат FSC, що підтверджує відповідність міжнародним нормам, що наша продукція може бути допущена до використання для продуктів харчування. Для іноземних споживачів екологічна безпека - принципове питання. А для житомирян - це найкраща гарантія екологічності нашого виробництва.

Тамара Коваль, редактор Житомир.info